28 липня Україна щорічно відзначає День Української Державності, встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423 з метою утвердження понад тисячолітніх традицій українського державотворення, яке корінням сягає часів заснування міста Києва та розквітло за князювання Володимира Великого.

Що таке День Української Державності?

День Української Державності запроваджений на утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення, а також для протидії російській дезінформації та історичним фейкам про буцімто єдність походження українського та російського народів.

Історія українського державотворення засвідчується першими згадками про заснування столиці Давньоруської держави – міста Києва та подіями, пов’язаними з діяльністю князя Київського Володимира. У 988 році він прийняв християнство як державну монорелігію, що стало для України цивілізаційним вибором. Християнство сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності. Давня Русь успішно долучилася до загальноєвропейського культурно-релігійного простору. Її державотворчі традиції продовжили, зокрема, Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна.

Саме на вшанування видатного державотворця Київського князя Володимира Великого у День Хрещення Київської Руси–України – 28 липня – встановлено День Української Державності.

Святкуючи його, ми засвідчуємо також і повагу до Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, інших знаменних представників і представниць національної еліти і борців за державність та незалежність України. В основу концепції державних заходів до Дня Української Державності закладено ідею тяглості та спадкоємності тисячолітніх державотворчих традицій України від Русі до сьогодення, а також такі зауваги.

Прагнення до свободи та самостійності є визначальною цінністю українців, що давала наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності. День Української Державності нероздільно пов’язаний із розвитком війська та військовими тисячолітніми традиціями. Українці – захисники нашої державності – нащадки воїнів-русичів, козаків, січових стрільців, вояків УПА. Сучасні Збройні Сили України, стримуючи агресора – Російську Федерацію, захищаючи суверенітет і незалежність Української держави – доводять, що українці – народ-військо.

Державність неможлива без Головного Закону країни. Історія українського конституціоналізму має глибоке історичне коріння. Перша відома кодифікація права на українських територіях відбулася за часів Русі і була зафіксована в “Руській Правді”. Інколи український конституціоналізм випереджав європейський. Йдеться про конституцію Пилипа Орлика 1710 року, де вперше в Європі обґрунтовується можливість існування парламентської демократичної республіки. Основоположні акти УНР та ЗУНР продемонстрували правову та політичну зрілість нашої нації під час боротьби за державність у 1917–1921 роках. Розвиваючись під впливом європейських країн, наше право відображало  національний характер українців, спосіб життя, цінності та суспільні відносини. Програмні документи Української головної визвольної ради як підпільного парламенту часів Другої світової війни засвідчили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби. У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів і цінностей об’єднаної Європи.

Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в ХХ столітті незалежність Україна проголосила 22  січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року її врешті остаточно утвердила –  відновила незалежність. Україна у ХХ столітті кілька разів здобувала суверенітет і втрачала його через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.

Державні символи України також відбивають тяглість наших національних традицій, ідентифікують нашу територію протягом історичного періоду. 

Тисячолітній спадок державності: Україна успадкувала від різних періодів історії засадничі ознаки держави: Від Русі:  цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988  році;

– тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державний гербом сучасної України;

– Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років;

– гривню – назву грошової одиниці;

– назву Україна, що вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1187 році. Від Галицько-Волинської держави:

– синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;

– утвердження європейського вектора розвитку.

Від Великого Князівства Литовського:

– європейську традицію міського самоврядування – магдебурзьке право; – Пересопницьке Євангеліє – видатна рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України.

Від козацької доби:

– республіканські традиції народовладдя;

– військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізнішого українського визвольного руху;

– одну із перших європейських конституцій нового часу, укладену Пилипом Орликом 1710 року.

Від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського):

– демократичні засади державного будівництва;

– перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року;

– перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;

– державні символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор; – соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі; – Українську Академію Наук, що була заснована Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року.

Від Української Радянської Соціалістичної Республіки:

– статус засновника Організації об'єднаних націй;

– адміністративно-територіальний устрій.

Над матеріалами працювали співробітники Українського інституту національної пам’яті Ганна Байкєніч, Олена Охрімчук, Вікторія Скуба